Дієслово у формі наказового способу, або імперативу, позначає спробу того, хто говорить самим своїм висловом, каузувати (примусити) когось зробити деяку дію (Залишайся!).. У поєднанні із запереченням означає спонукання до недосконалості дії (Не залишайся!).
Імператив (Лат. imperativus) – вимога, наказ, закон. З появою кантівської "Критики практичного розуму" імператив — це загальнозначуще розпорядження, на противагу особистому принципу (максимі); правило, що виражає повинності (об'єктивний примус чинити так, а чи не інакше).
imperativus – наказовий, від лат. impero – наказую): Імператив (У філософії) – загальне моральне розпорядження; у Канта відрізняється гіпотетичний та категоричний імператив Імператив (У лінгвістиці) – спосіб, відомий також під назвою «наказовий спосіб».
Імператив (В російській мові – наказовий спосіб) служить для висловлювання прохання або наказу, безпосередньо зверненого до одного або кількох співрозмовників. Імператив має такі форми: du – ти, ihr – ви, wir – ми та ввічлива форма Sie – Ви.
